Кажуть, в моменти сильної затяжної втоми людина схильна регресувати до більш ранніх (дитячих, підліткових) способів справлятися зі складнощами. До істерик, залипань в яскраві картинки, до самоізоляції, самообмежень, самозвинувачень, самопошкоджень, броджяництва, сліпої довіри і пошуку “старших”, які підкажуть та направлять.
І чесно кажучи, бувають такі стани, коли треба собі допомогати з того, що є. Хай навіть з отакого типу “незрілого” репертуару способів впоратися. (Так, я психолог, і я таке кажу).
Трюк тут в тому, щоб, впадаючи в цей “дитячий” стан, встигнути підставити йому найбільш безпечне “поле для гри”. Скажімо, якщо бродяжнічать, то по знайомим, які будуть раді бачити, наллють м’ятного чаю і покладуть спати. Якщо завдавати собі болю, то, нуууу, можна, скажімо, піти на лазерну епіляцію чи на чистку обличчя. А якщо самоізолюватися і шукати “мудрих старших”, то з книжками, які вже колись дійсно допомогли і, можливо, можуть зробити це ще раз.
3 книги, які колись дали мені сили змінитися і вийти з кризи (і, можливо, можуть зробити це ще раз)
- Карлос Кастанеда. “Мандрівка в Ікстлан” та “Казки про силу. Вперше я прочитала Кастанеду в 21 рік, і тоді погляд на життя індіанського мага Дона Хуана вразив мене, мов блискавка. Звідти я дізналася, що світ можна сприймати так, ніби все в ньому давно зрозуміло, а можна так, наче не зрозуміло нічого – наче він наповнений нескінченою магією, силою та красою, які можна навчитися бачити, якщо припнити себе жаліти.
Перечитую зараз і знову відчуваю, як можу хоч на трохи припинити забігати думками вперед і бачити в теперішньому можливу присутність дива. - Джулія Кемерон. “Шлях митця”. Надзвичайна робота про творче ставлення до себе, своєї особистості і самого життя. Пам’ятаю, ця книга надихнула мене розписати 5 своїх альтер-его і їхні способи справлятися з кризами. Така вправа сильно розширила поле ідей і для відновлення, і для нових знайомств, і для роботи.
Перечитую зараз і знову відчуваю, як приємно іноді припинити рефлексувати про своє поточне життя і подумати замість цого про життя інших своїх можливих Я. Це дає можливість позбутися занадто серйозного ставлення до себе і занадто буквального сприйняття своїх проблем.
3. Мілорад Павич. “Хозарський словник”. Я чесно визнаю для себе: за роки війни і особливо за цю зиму мій мозок абсолютно розм’якнув. Алгортми соцмереж радісно запрошують мене в стан овоча-огірка, у якого з рота тече слина, і я без проблем погоджуюсь. “Хозарський словник” – це наче тренажер для свідомості, яка забула, як утримувати в собі довгі речення і заплутані думки. А ще там про те, як ми засинаємо в одному місці, щоб прокинутися в іншому.
Перечитую зараз і знову відчуваю, як слова можуть годувати, а страхи, мрії і сни передаватися від людей, з якими ви ніколи не зустрічалися.
На завершення
Мені цікаво, а чи є у вас такі книги, які колись не просто сподобалися, а дійсно щось змінили в тому, як мислити, вчиняти, реагувати на світ? Як давно вам травплялася така? Натискайте “Відповісти” на цей лист, і пришліть мені щось зі свого. Я дуже цікавлюся такими речами і буду дуже вдячна.
Я у пошуку книжної поживи, бо план на це літо – піти в книжковий запой і знову почати писати довгими реченнями, з купою ускладнень, непотрібних деталей, підрядних речень і пунктуаційних помилок. Не засуджуйте, у всіх свої розваги!:)
Але про плани – то вже в наступному листі.
