Мені сьогодні абсолютно нема чого сказати, от правда. Нічого не приходить в голову.

Довгий час я вважала, що говорити треба тільки коли щось відчувається настільки важливим, що його більше не можна стримати. 

А потім я дізналася, що Ритми бувають так само важливі як Сенси. 

Що іноді нема чого сказати, нема класних новин, аби порадувати, і особливо поганих нема, все як завжди. Іноді всередині така втома і порожнеча, що здається, наче жодна людина поруч цього не витримає. Тож треба сховатися, ізолюватися, прийти в себе і тільки потім “виходити в люди”.

Але якщо між вами і якоюсь важливою для вас людиною виробляється свій Ритм, то поступово можна дозволити собі бачитися і розмовляти, навіть без новин і яскравих думок. “З брудною головою”, скукою і порожнечею. Але поруч.

Можна написати другу «привіт», хоч і не знати, що сказати далі.

Або, наприклад, написати лист про те, що абсолютно нема що сказати. І тем не менш я все одно тут, а ти все одно мене читаєш. 

Привіт!