Сьогодні буде лист про підтримку фізичного простору і ком’юніті навколо себе. Можна багато казати про абстрактні речі й концепції, які дозволяють відновлювати та примножувати енергію, але іноді це може бути щось дуже просте — як чашка кави в кафе, яке чомусь стало для тебе особливим серед сотень інших.

Наприклад, для мене таким місцем стала київська будка з кавою, яку власники переробили з МАФу а-ля «ремонт взуття» на артпростір із мозаїкою, фотовиставками та власноруч висадженими поруч квітами й деревами. Мені подобалося виходити після чергової безсонної «веселої» нічки за фільтром і бачити в цьому місці людей із різних світів: рейв-ентузіастів у чорному, студентів-художників із мольбертами, жінок у діловому одязі із сусідніх державних підприємств.

Лоточок із кавою і кілька столиків біля нього стояли на маленькому п’ятачку між дорогою та дворами, нікому не заважали; там приємно було посидіти і взимку, і в теплу пору. Та кілька місяців тому міська влада захотіла його знести в рамках боротьби з МАФами по місту.

Місце зібрало безліч підписів із проханням не зносити лоток, бо він цінний для громади — мешканців та постійних гостей району (мій підпис там теж був). Якийсь час лоток не чіпали, та минулого тижня його таки знесли.

На цьому історія могла б закінчитися, і мораль була б приблизно така: давайте цінувати й підтримувати малий бізнес із душею, поки до нього не дісталася міська влада і не стало запізно.

Та історія так просто не закінчується. Власники місця вирішили не здаватися і продовжувати дбати про клаптик міського простору між дорогою та дворами, хоч уже й без будки. А каву продавати з підвалу за рогом від місця, куди гості приходили раніше. Тож момент руйнації стає не кінцем, а етапом трансформації.

Порад сьогодні не буде. Скажу лише, що мені дуже хочеться, щоб такі проєкти жили — бо вони роблять місто живим, а людей у ньому ближчими. Тож підтримувати такі місця — це теж інвестувати у власне відновлення. Так створюються “маленькі селища” всередині великих міст, що допомогають бороти почуття відчуженості і самотності.

А які цікаві маленькі простори дають вам схоже відчуття?

P. S. А тут лінк на місце, що стало героєм цієї розповіді.